Народилася 1 червня 1978 року в с. Шпанів Рівненського району, Рівненської області. Закінчила Сарненський педагогічний коледж РДГУ. Тепер студентка факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.
Займаюся музикою, образотворчим мистецтвом, поезією, складаю пісні. Пишу публікації у Рівненські періодичні видання. Нагороджена грамотою центром ССМ за 3 місце в обласному конкурсі авторської співаної поезії та художнього читання (1997), а також грамотою за 3 місце в обласному конкурсі літераторів-початківців "Проба пера" на тему "Що таке добре, а що - погано" (1999). Отримала відзнаку від Рівненської районної ради та Рівненської районної державної адміністрації за сумлінну працю на благо України". Неодноразово друкувалася як поет-початківець у районних та обласних виданнях. Як журналіст намагаюся висвітлювати у публікаціях найболючіші проблеми суспільства, особливо дітей підліткового віку. Мрію відкрити власну газету чи журнал.
* * *
…Від болю і сорому світ паленів,
Життя вивергало приховану драму:
Покинуті діти живих матерів
Співали про сонце, про небо, про маму.
І гарно і дзвінко розносився спів,
І страшно і прикро було відчувати,
Що жоден з маленьких отих дітлахів
Не знав і не знатиме - хто така мати…
ДОРОГА ДО БОГА
Коли до тебе в час лихий
підступиться спокуса -
Стань на коліна, друже мій,
і серцем клич Ісуса.
Якщо на добре діло сил
у тебе недостане -
Знайди ти Біблію свою,
вона в пригоді тане.
Якщо нещастя без кінця
у твої двері стука -
Ти помолися до Отця
і він протягне руку.
Коли запеклі вороги
ламати двері будуть -
Ти відчини і запроси,
вони свій гнів забудуть.
І Матір Божа за добро
сховає від незгоди,
А ти ж бо вчинками тепер
будуй до Раю сходи.
ДУША
У вбогій одежині
Душа іде по світі:
Замотана в хустину,
В старій, подертій свиті.
За спиною дорога
Ховається в полях,
Попереду - тривога,
Зірки, туман і шлях.
Підкурює пилюка
І вітер по траві
Шукає, де згубились
Щасливі дні її.
І стукає у шибки
Засмучена душа
І просить у хазяїв
Напитися з ківша.
Холодної водиці
З порогу їй дають,
А лиш поверне спину,
То хрестять і плюють.
І йде вона по світі,
Шукаючи добра,
Вдивляється в обличчя,
Убога і німа.
МАЛЕНЬКИЙ ПРИБЛУДА
На нього всі люди казали: "Приблуда,
Малий, сирота, розбишака, хлопчак",
А він в переході виймав свою дуду
І грав сто мелодій на будь-який смак.
Сопілка дзвеніла і грала уміло,
І ноти зливались в нечутні слова.
Прохожі спинялись вслухаючись тихо
В мелодії ритм, що рікою пливла.
Брязчали монети малі і великі
Й десятки долонь викликали "на біс".
Почувся із натовпу крик чоловіка:
"Йому б до театру! Ото б був артист!"
А він усе грав і, плекаючи мрію,
Єдину надію у серці тримав,
Ховаючи погляд блакитний під вії
В уяві матусин портрет малював.
Хоч він найріднішої в сіті й не знає
І бачив той образ хіба що у сні
Душа його боса нестримно шукає
І пише для неньки з мелодій - пісні.
І з тої уяви, по своєму вдало,
Обличчя матусі душею сплекав…
Хлопчак сумував, а сопілочка грала,
Котилися сльози, а дощ не вгавав…
ЩЕНЯ
Одиноке безпорадне щеня, обдрипане брудом, сунеться, похиливши голову, темними перехрестями смердючих вулиць. До вух доносяться людські слова, перемішані з брутальними фразами, які так часто перекривають потік крові до душі. Перед носиком чиєсь взуття. Піднімається мордочка і у блакитних собачих очах видно відображення чоловіка та жінки. Занесена високо рука, удар, і жінка падає навколішки, розбиваючи коліна об асфальт. Знову чується лайка і тихі схлипування знизу. Погляд падає на тваринку. Піднімається нога і серце на секунду завмерло, відчуваючи щось страшне… Глухий звук удару під дих відкидає щеня майже на інший бік дороги. Схлипування та гіркі сльози перемішуються з пискливим скавучанням собачого серця. Дихати на якусь мить було неможливо. Та, здається, уже все гаразд. От тільки бік болить, аж лапами ворушити важко. І так само, опустивши морду аж до землі, попленталося собі зовсім в інший бік. Густенька шерсть піднялася від вітру, котрий розгулявся на хвильку, доганяючи гарний автомобіль. А коли лапки почалапали у маленький темний провулочок, ніс відчув дивний знайомий запах. На землі лежала велика кістка з шматками м'яса та застиглої крові. Напевно місцеві собаки роздерли, а потім поділили між собою якусь тваринку. Неокріплі зуби взялися за кістку й почали з жадобою обгризати залишки чиєїсь розкоші. Ось тобі й вечеря, та ще й така смачна. Пізно вже надворі, вікна величезних будинків майже не світяться. Й собі відпочити хочеться. Пухнастий клубочок вмостився у невеликій картонній коробці, яка всередині ще зберігала запах шкіряного взуття. Стомленні життям оченята дивилися в небо і шукали серед безлічі зірок свою мрію. Тихесенько підкрався сон і показав щеняті його хазяїна, який помив волоцюжку, нагодував, дав йому гарне ім'я, змайстрував халабуду. Воно, навіть, заскавучало уві сні від задоволення, бо ніби серцем відчувало, як ніжно пестять його лискучу чисту шерсть. Та слух знову прорізав чийсь хриплий голос. Миттєво відкриті очі аж примружилися від ранкового сонячного проміння. Над його нагрітим картонним ліжком знову стояв якийсь чоловік. Він необачно наступив на коробку і, зігнувши її, боляче придушив хвоста. Швидкий стрибок з скавучанням налякав чоловіка й він відстрибнув у бік, лаючи щеня гіркими словами. Добре, що воно їх не розуміє, бо серце маляти воскресити важко. Ні, це не його хазяїн, він зовсім не такий, як цей лиходій. Він добрий. Він неодмінно знайде свого вірного друга, який полюбить щеня усім серцем і обов'язково збудує гарну будку. Мрія залишається мрією. Й маленьке брудне щеня, вже жвавіше роздивляючись людські обличчя побігло шукати свою долю.
ОДНА ТІЛЬКИ МИТЬ
Одна тільки мить у нас була для того, щоб закохатися. Одна єдина, але така спокусливо-солодка, що відмовитися не вистачило сили. Та мить поєднала наші серця і ми все збагнули без слів. Адже все на світі - ніщо, порівняно з нашими почуттями, з нашими душами. Тоді ми пошепки промовляли слова, які так довго назрівали у спустошених серцях. І текли ті літери, складаючись у слова, речення, історії і, врешті, у великі романи. У них ми розкривали солодку та гірку суть наших доль. І знову ж усе це ніщо. Головне, що у потрібну мить ми знайшли одне одного, не розминулися на широкій дорозі життя, побачившись ще здаля. І однакові думки промайнули у кожного з нас у голові. І ми зустрілися. І були разом одну лише мить. На добре чи погане, на щастя чи горе - невідомо. Просто стомлене серце з нетерпінням чекало цієї зустрічі, бо впевнено знало, що вона буде не дарма…
