Юна поетеса Юлія Бундючна народилася в селі Іква Кременецького району Тернопільської області. На даний час навчається в Рівненському гуманітарному університеті на факультеті української філології. Відвідує літературну студію "Поетарх" при міському Палаці дітей та молоді, член Рівненського обласного літературного об'єднання "Наше коло", учасник Всеукраїнської наради молодих письменників у Коктебелі (Крим, 2005 р.), з травня 2006 р. – член Національної спілки письменників України.
Ось, що каже про молоду поетесу Вікторія Климентовська, член національної Спілки письменників України, яка була нагороджена премією Організації Оборони Чотирьох Свобод України (США):
"При читанні віршів Юлії Бундючної не виникає того роздратування і розчарування, що викликають твори багатьох початківців: нема ні недбало заримованих банальностей, ні натужно ліплених красивостей; за іронією та самоіронією, за надміром прозаїзмів, техніцизмів проступає натура зі складним і багатим внутрішнім світом: студентка-філолог, яка ще пам’ятає вивчені у школі точні науки, лірична героїня, котра не тільки декларує, часом нав’язливо, своє знання нотної грамоти, але і спроможна відчути музику серед дисонансів та какофонії буденщини. Зосереджено вслухається поетеса в гудіння і гуркіт, відважно дивиться у вічі дисгармонії сьогодення, і погляд той світлий, веселий, часом навіть здається легковажним, хоча насправді Юлія досить серйозна хоча б у ставленні до того, що виходить з-під її пера. Може через рік принести ту ж саму річ, але перероблену і вдосконалену. І ще одна риса художнього обдарування – вміння вчасно зупинитись, поставити крапку: в доробку даної авторки практично відсутні опуси, довші за три строфи, прагнення до афористичного висловлення думки чи почуття часто виливається одним-двома рядками".
Ось кілька поезій з першої збірки юної поетеси «Не ходіть по душах», яка вийшла в 2005 році у видавництві «Азалія» Рівненської організації Національної Спілки письменників України:
***
Пам’ятаю, вигравав на шибці град,
Як маестро, весело стакато.
І здавалось, що в природі свято.
Йшли пліч-о-пліч трави на парад.
Нині також град на шибці грав,
Та чомусь лігато й нонлігато
І, на жаль, у темпі модерато…
Нині град, немов на нервах, грав.
***
Хоч тебе з дитинства поважаю дуже,
Хоч і не шахрайка, а проте, вкраду
В ніч оцю вишневу, найщиріший друже,
Клаптик того раю, що в твоїм саду.
Покладу його я у свої долоні,
Понесу до себе, у кімнату, в дім.
Він у мене буде в ніч цю на припоні.
Лиш моїм і більше, певно, нічиїм.
О, звабливий травню! Стриматись не можу.
Почуттів не зв’яжеш. Тож, мабуть, вкраду
В ніч оцю вишневу, на чаклунку схожу,
Клаптик того раю, що в твоїм саду.
***
Починаю з нуля.
З чогось треба колись розпочати.
Зазираю в минуле.
Пронизую наскрізь роки.
Так, як є, як було – більше не хочу.
Все це прикопати б…
Починаю з нуля.
Відшліфовую совість, думки.
***
Сама собі і критик і коректор.
Щодня шукаю свій життєвий вектор.
***
Пустіть мене, пустіть в Середньовіччя!
Змініть хоч на секунду часу лік.
Я хочу з двадцять першого століття
Ступить сама назад і трохи вбік;
Ми звикли вже в новім тисячолітті,
Пристосовувалась з усім і я.
Але, чомусь,затісно в цьому світі,
Бо в мене безліч, безліч, безліч "я"…
Пустіть мене, пустіть в Середньовіччя!
***
Совісте! Ще вчора ти була
В крапочку. Сьогодні – вже в клітинку.
***
Уколи долі не лікують,
А дух наш інколи гартують.
***
Ковток повітря, іволжин романс -
І у моєму серці ренесанс.
***
Печале! Ти не йдеш на компроміс.
***
Я теж до зими готуюся:
Власні спогади консервую.
