Адреса: Рiвненська обл., Острозький р-н, с.Вілія.
День народження: 8 лютого 1990 року
Освiта: ЗОШ І-ІІІ ст. с.Вілія.
Хоббi: переклад віршів (з англійської на українську).
ТВОРИ КІБУКЕВИЧ ОКСАНИ
Тобі
Як хочеш іноді спочинку
І в серце проситься любов.
Як ждеш колись якоїсь миті,
Про неї мрієш знову й знов…
Як хочеться тепла і ласки
В обіймах ніжних віднайти.
І завітати в якусь казку…
Йти вдвох, незнаючи куди.
Як легко бути комусь другом
Замість коханої в житті.
Як хочеться не буть байдужим
До його задумів і мрій.
Іноді треба все лишити,
Не прагнути уже його.
Є ж інші двері, інший вихід.
І буде так, як хоче Бог!
Надіями не треба жити,
А вірити і йти вперед.
І ненависть десь там лишити…
Хай зорі котяться з небес!..
Любов не те, що мені кажуть.
Любов - не просто "Я люблю"…
Любов - не радість і не щастя.
Любов згубила я свою…
Як іноді очей тих хочу.
Шукаю з тисячі одні.
Як сняться лиш вони щоночі
Й насняться в іншому житті.
Як рук шукаю тих єдиних…
Їх ні до чого не зрівнять!
Їх відчуваю щохвилини.
Я тут сумую, а ти - там.
Чи ти сумуєш, друже любий?
Ти скажеш, це було колись.
І я скажу, це всі забули…
Та цього не забудем ми.
Ми берегти любов не станем,
Її залишено десь там.
І не важливо, чи кохаю.
І не важливо, чи кохав.
Мені тепер так добре стало.
І я добро творить спішу.
Я вірю, ще той день настане,
Коли я згублене верну.
А поки що потрібно жити.
Не оглядатися назад.
Й вперед не треба так спішити,
А кожну хвилю цінувать.
Щомиті віднаходь перлину,
А потім - з перлами іди.
Віддай їх всім. Знайди людину,
Якій без перл потрібен ти.
Ми всі в житті комусь потрібні,
Але не тим, хто треба нам.
На почуття ми завжди бідні
І маєм тисячі бажань.
Я обіцяю тобі, друже,
Що я тебе не підведу,
Що я в біді тебе не лишу
І серед тисячі знайду.
Я обіцяю не забути,
Не заважати, не мовчать.
Я обіцяю повернути
Все те, що ти подарував.
Щаслива я. життя навчило.
Мені тепер все зрозуміло.
І я дружу, та ще не сміло.
Старатимусь, щоб все вціліло.
Тепер душа моя готова
До майбуття, і хоче жить.
За це я щиро вдячна Богу.
Моя душа вже не болить.
Я про любов до тебе, друже,
Тепер ні слова не пишу.
Мені ти точно не байдужий.
Ти знаєш це. І я змовчу.
Все воскресає, чи не все вже.
Я біль відкинула давно.
Про неї слів немає в мене.
Мені ця біль лише в кіно.
Любов… Уже не буде тої
Найпершої, яка була.
Такої чистої, не злої,
Квітучої. Вона лиш в снах.
І я про неї не жалію.
Я дякую за все тобі.
Пробач, що я не розуміла
І боляче було тобі.
Я після того не любила
Так чисто, ніжно, як тебе.
І зараз я уже щаслива.
Ми друзі. Дякую за все!
11.02.2006р.
Любов
Всі струни серця завмирають
І плаче трепетна душа,
Тоді, коли перегортаю
У серці сторінки з життя.
Все вічне в плині днів минало
І сльози на очах були.
Але це вічне точно знало,
Що ці заповнить сторінки.
Щось пролетіло, пронеслося
Неначе мить в моїм житті.
Але ця мить є найдорожча,
Та породила чомусь біль.
Любов. Любов. Любов. Любове!
Це ти була в житті, як мить.
Це ти мені принесла горе.
І радість принесла мені.
Чому ти досі ще буяєш?
Чому ти маниш ще мене?
Невже, любове, ти не знаєш,
Що не люблю уже тебе?
Я не люблю тебе, любове.
Навіщо мучиш і мовчиш?
Ти не даєш мені спокою.
Ти мене нищиш і твориш.
Де ти взялася в моїй книзі?
Тебе послав мені Господь.
І після того в вічнім мирі
Він знає кожен серця зойк.
Він знає кожне поривання,
Кожну сльозинку, кожен щем.
Він дав мені тебе, кохання.
В той день все плакало дощем.
Я зрозуміла, що кохаю,
Що ось прийшла вона - любов.
Що струни серця завмирають,
І що це бачить тільки Бог.
І зараз знов все завмирає.
І плаче небо ще дощем.
Але те небо вже не знає,
Що я одна під цим дощем.
Що я одна. Господь зі мною.
І та любов в моїй душі.
Я тихо помолюся Богу
І Він припинить ці дощі.
Кожна хвилинка, кожне слово
Мені нагадують тебе.
Любов. Любов. Любов. Любове.
Не знаю, де подіть тебе.
Подарувати комусь збоку.
Це треба нам робити теж.
А ще - піднять тебе високо.
Люблю цей світ без краю й меж!
А ще - в цей світ ступаю кроки.
І дихаю, тремчу, іду.
Іду від тебе я, любове,
Але без тебе пропаду.
Тепер сніги навколо. Сонце.
Все кудись мчиться, все летить.
І ти не бачиш це, любове.
І ти не знаєш, куди йти.
І я де дінуся з тобою?
Моя любов, моя печаль.
Я не віддам тебе нікому.
О як болить моя душа.
Я чую кожен крок твій, подих.
І відчуваю знову біль.
Чому ти пари не знаходиш,
Адже такий безмежний світ?
Була у тебе колись пара.
І зараз є. Та не твоя.
Любов. Любов. Любов. Любове.
Хіба тебе тримаю я?
Та ні. Це ти мене тримаєш.
І плаче все навкруг дощем.
На струнах серця тихо граєш,
Та не приваблюєш людей.
І добре, що послав Ти, Боже,
У моє серденько її.
Любов. Любов. Любов. Любове.
Свою печаль ти розкажи.
Як рвешся ти іще, любове.
А ще - тріпочешся, мовчиш.
Як плачеш гірко і казково,
Але сльозам не вірить світ.
І цю важку, нестерпну муку,
Цю біль, ці сльози, цей порив,
Цей плач за всім і цю розлуку
Всі, як належне прийняли.
Ти відвернулася, любове,
Пішла в далекий, вічний світ.
І не оглянешся ніколи.
І не побачиш моїх сліз.
Закрив Господь ті світлі двері,
Які були в моїй душі.
Які були, мов пристань, берег,
Які колись же відчинив.
Ти не прийдеш тепер, любове,
І не постукаєш сюди.
За це я щиро вдячна Богу.
А ти іди, іди в світи.
Я не жалію. Я не плачу.
Я не сумую. Я не жду.
Я не люблю тебе. Не бачу.
Без тебе я не пропаду.
Як я люблю! Як серце рветься.
Як йому важко зараз жить.
Крізь мене все хай пронесеться,
Але, любове, повернись.
Як мені добре тут з тобою
Крізь бурі, грози і сніги.
Я захищу тебе, любове.
Я не віддам тебе з душі.
Тремтять уста, як промовляю,
Любове, я твоє ім'я.
Чому я ще тебе кохаю?
Чому тремтить моя душа?
Твій погляд ніжний, твої очі,
Долоні… Все мені болить.
Це не моє. А серце хоче
Все і без залишку собі…
Любов. Любов. Любов. Любове.
Тебе кохаю ніжно я.
Без тебе все пусте. Й ніколи
Тебе не матиме душа.
6.06.2006р.
Життя
Життя... Здається: що це слово значить?
Чи нам дано пізнати його сенс?
Порівнянь іноді спливає так багато.
Але всього моя уява не сягне.
Чиясь зоря горить на небозводі,
А інша, може, згасла назавжди.
Одна за хмари іноді заходить...
І так проходять в незнанні роки.
Здається: зупинися на хвилинку
І відведи від метушні думки...
Є ж на землі щось вічне і нетлінне,
До чого серце проситься завжди.
Хтось бачить щастя, сенс життя... в коханні,
І подумки літає в небесах,
І кожен день живе, наче востаннє,
І зустрічі чекає просто так...
Добро хтось любить іноді творити.
Комусь мета затьмарила думки,
Хтось хоче у багатстві завжди жити...
До чого ж, люди, прагнемо всі ми?
Я не обізнана з життям, щоб вас навчати.
Не знаю, як закінчити цей вірш.
Та роздумів спливає так багато...
Й вірші писати хочеться мені.
Живеш, наприклад, думаєш про когось,
А потім - розчарований мовчиш.
Здається, що забутий навіть Богом.
Але цього ніколи не кажи!
Щоб у житті не випало для тебе,
Ти знай: це мало статися колись.
Не розчаровуйся, будь сильним, бо так треба
Все має сенс сьогодні і завжди.
Чиєсь життя - це приклад для нащадків,
А інше - наче слід на тім снігу:
Повіє хуртовина - замете все...
І не важливо був ти, чи не був.
Ми всі, звичайно, знаменитими не станем,
Лиш одиниці цього досягнуть.
Але навіщо із життя робити славу?
Потрібно просто людяними буть.
Якщо ти хочеш мати безліч друзів,
Чи щастя в чомусь хочеш досягти -
Не треба просто буть тобі байдужим
До інших і до їхньої мети.
Опорою будь ближньому своєму.
Добро твори для ворогів твоїх.
Й дивися, друже, іноді у небо…
Нехай воно підкаже шлях тобі!
27.07.2005р.
Чомусь ще серце моє рветься
Я навкруги дивлюся пильно.
І серце рветься. Плаче. Жде.
Мені це все уже набридло.
Моя душа вже не живе.
Я в казку хочу завітати.
Люблю. А, може, це пусте.?
Нічого я не хочу знати.
Я там, де очі твої є.
Я не збагну думок багато.
І згадую щодня ту мить,
Яку ти, мабуть, не згадаєш.
А серце рветься… і… мовчить.
Я хочу назавжди заснути.
І хочу разом бути в снах.
Мені набридли всі ці люди.
Чому кохає ще душа?!
В блакить небесну погляд лине.
Колись ми разом просто йшли.
І зорі нас тоді так гріли…
Та зараз вже не разом ми.
Я знаю: в цьому ти не винен,
А, мабуть, винна тільки я.
І марними були всі мрії,
І марно рвалася душа.
Я ще люблю. Як жаль тих митей.
Люблю сильніше, ніж колись.
І спогади мені набридли.
Я знаю: ти мене любив.
А зараз - ми з тобою друзі.
Проблеми в тебе, сум, думки…
Що допоможе тобі, друже?
Нехай прийде прекрасна мить.
Пробач, що я не розуміла
І набридала кожну мить.
Пробач, що лишнє говорила.
Твоя душа тепер болить.
Мені тебе так жаль. Я знаю,
Не любиш зараз ти мене.
Але чомусь ще помиляюсь,
Хоч усвідомлено усе.
Я мрію в снах про блиск очей тих
І про жадане "Я люблю"…
Не треба мріяти даремно.
Я не тобою вже живу.
Колись у серці так палало,
Коли зустріну погляд твій,
Коли почую ніжну фразу…
Я точно знала, що ти мій.
Здається, легко і без тебе,
Коли душа не тим живе.
Та лиш подумаю, буває:
Що через кілька років жде?
Зустрінеш знов любов єдину
І моє серце розірвеш.
І не згадаєш ті хвилини.
І з нею разом проживеш…
Я хочу так багато, мабуть,
Сказати від душі тобі.
Та це мене не закохає,
Ти не належиш вже мені.
Я, бува, тільки збоку гляну
І згадую. Та це пусте.
Потрібно, мабуть, жити далі,
І вже не прагнути тебе.
Крім тебе був у мене інший.
Та все не те і все не так.
Любов твоя - то найцінніше,
Що ти мені подарував.
А я сповна ще не цінила.
Не встигла. Все пройшло, як мить…
І помилки десь там лишила.
Які були прекрасні дні!
Я не жалію і не плачу.
Моя душа іще живе.
Тебе так хочу обійняти,
Але взаємин не буде…
Я згадую в очах той вогник,
І згадую тремтіння слів…
Я згадую все загадкове.
Все, що казала я тобі.
Все йде в своєму вже порядку.
Що тебе завтра десь там жде?
Любов я хочу врятувати.
Але не любиш ти мене…
Мені так важко бути другом.
Тремтять слова. І серце в грудях,
Мов в жар упало. І не знаю,
Чому я ще тебе кохаю?
Багато ще думок кружляє.
Та ти цього не прочитаєш.
А, може… Пізно буде вже…
Все ж я люблю, люблю тебе!
Та ця розлука мала статись.
Це доля. І на краще це.
Спасибі за усе прекрасне!
О Боже, захисти мене!
