18.08.1980 р.н.
Рівненська обл., Рівненський р-н., смт Квасилів.
Навчаюсь в Рівненському державному гуманітарному університеті на факультеті іноземної філології.
Освіта неповна вища. Захоплююсь журналістикою та вивченням іноземних мов (англійська, німецька, польська).
Перший поетичний твір "Життя" з'явився у періодичному виданні "Голос Волині" у 1995р. Пізніше розпочинається робота в публіцистичному жанрі - різні доробки з'являються на сторінках місцевих газет. І мабуть, першим серйозним випробуванням став районний конкурс дитячої художньої творчості у жанрі літератури "Квітневі акварелі" в 1997 р., де мої творчі зусилля були нагороджені дипломом другого ступеня. Стала успішною участь в обласному конкурсі літераторів початківців "Проба пера" на тему "Що таке добре, а що - погано" у 1999 р.
Було також приємно стати учасником літературного конкурсу "Україна - Німеччина 10 років потому", що проводився за підтримки інституту Гете у Києві; переможцем цьогорічних літературних конкурсів, що проводилися газетою "Панорама" разом з радіо "Трек" (до дня св.Валентина) та газетою "Нова Волинь" (до дня матері).
Хочеться і надалі працювати зі Словом, створювати нові твори, подорожувати різними країнами, удосконалювати навички володіння мовами, створювати наукові розробки у галузі лінгвістики.
АНДРІЙ (в основу історії покладено реальні події)
Здавалося, що простору і часу не існувало. Була лише стихія - безмежна і непереможна. А може, вона просто здавалася такою від мерехтіння тисячі зірок, що ставали дедалі яскравішими на темному тлі серпневої небесної безодні. Хвилі чіплялися одна за одну, ковзали по гладенькій поверхні, на хвилину завмирали, ніби боялися перетворитися на білосніжну піну, а потім розбивалися тисячами бризок, обережно торкаючись моїх ніг і безжалісно стираючи на піску сліди гарячого літа, що вже поспішало кинутися в обійми жовтої до абсурду осені.
Моя уява жадібно хапалася за кожну пережиту хвилину, пронизану золотим промінням і веселою безтурботністю, бо так не хотілося повертатися у вир цивілізації, що не обіцяла нічого, крім пилу і страшенного гаму, нервового напруження і якоїсь невимовної ностальгії за гарним відпочинком, за життєдайною прохолодою солоних бризок, які, торкаючись тіла, наповнюють його непереможною силою - силою, яку дарує МОРЕ. Яскраві образи пережитого, змагаючись, намагалися витіснити один одного, щоб відвоювати собі більше простору в моїй пам'яті. Але ця боротьба була даремною: тепер там усе було наповнене поглядом очей, які увібрали в себе гармонію Всесвіту…
… Андрій очолював експедицію археологів і, як виявилося, отримав дозвіл на проведення розкопок якраз у дворі будиночку з прекрасним виглядом на море, яким я насолоджувалася вже два дні поспіль. Таке втручання у мій відпочинок було нечуваним нахабством. Мене, бачте, зовсім не цікавили викопні рештки якихось там тварин, які так недоречно стали на заваді моєму спокоєві. Словесні тиради та апелювання до вищих інстанцій були майже безрезультатними: мені запропонували переїхати в інше місце. Така пропозиція влаштовувала мене менш за все, тому я обмежилася саркастичними зауваженнями на адресу динозаврів та мамонтів, щоразу проходячи повз ненависну мені обгороджену територію і людей, що там працювали. У відповідь на це Андрій посміхався як посміхаються, коли бачать як пустує улюблена дитина. День за днем - і ця посмішка чомусь дедалі більше позбавляла мене сміливості говорити неприємні речі. Та я не здавалася. Як можна було так просто поступитися і змиритися з таким нахабством? Але погода була чудовою, море - надзвичайно лагідним, а мені зовсім не хотілося серйозно задумуватися над такими неприємними дрібницями. Я була задоволена зустрічами з друзями - ми відвідали безліч цікавих місць, багато часу проводили разом, а мій поганий настрій був розвіяний легеньким бризом. Зовсім непомітно мої "шпильки" почали переходити у ввічливі діалоги з Андрієм, а згодом я з цікавістю поринала у екскурси з історії та археології, ділилася враженнями від своїх поїздок і була вражена легкістю і невимушеністю спілкування. Очі Андрія випромінювали величність і спокій неперевершенего грецького бога і … ще щось таке, чому НАЗВИ поки- що не існує…
… Вечірні сутінки все різкіше заявляли про своє існування. Чайки сміливо походжали по піску, розповідаючи один одному свої пташині історії. Їм було байдуже до проблем роду людського і вони зовсім не хотіли поділяти мій сумний настрій. Група археологів зникла так само раптово як і з'явилася. Суміш почуттів, що огорнули мене, вирувала не гірше вищезгаданої стихії. Уява продовжувала даремно боротися з образом магічних очей і була безсила ПЕРЕДБАЧИТИ, що через яку-небудь хвилю радісний вигук вже зливався з гуркотом водної стихії. Андрій, що був терміново відкликаний на наукову нараду, посміхаючись, стояв поруч. Я погано усвідомлювала, що саме він говорив, але солодка амброзія, що лилась з його вуст, наповнювала моє єство невимовною радістю. Я лише змогла зрозуміти, що все, сказане ним, на всіх мовах світу звучить абсолютно однаково, бо тільки ТАКА божественна пісня, відгукнувшись у серці, до якого вона звернена, здатна наповнити усе навколо казковою ейфорією і неперевершеним сяйвом… Ні, мені посміхалося не море - мені посміхнулося ЖИТТЯ.
ВЕСНЯНИЙ ПОДАРУНОК
Тепле весняне сонечко щораз настирливіше заглядало до мого кабінету, заважаючи працювати. Шеф був у терміновому відрядженні, нагальної роботи не було, тому погода здавалася напрочуд гарною. Я визирнув у вікно. Там усе дихало свіжістю і життям, перші зелені листочки все сміливіше нагадували про себе, радіючи сірим цвіркунам, що завзято перестрибували з гілки на гілку і розвеселяли навколишній світ приємним галасом. Здавалося, що саме ласкаві промінчики, які потрапляли на обличчя перехожих, примушували їх посміхатися. Моє обличчя теж насолоджувалося теплим золотом, думки ставали все більш приємними, а повіки все більше неслухняними. Та мій блаженний спокій починала турбувати картина, що врешті-решт не дозволила мені потрапити у полон Гіпносу. Усі чоловіки, на яких потрапляв мій пильний погляд, здавалися стурбованими, напрочуд зайнятими і може навіть переляканими. Вони поспішали, несучи квіти і пакунки різних калібрів і розмірів. Мої недобрі передчуття набули реальної форми, коли я тремтячими руками увімкнув приймач. Приємний жіночий голос диктора радіо пронизав мене, мов залізний дріт: "… вітаємо наших дорогих жінок зі святом… нехай… " От халепа! Я ж зовсім забув! А хіба можна втримати в голові стільки різноманітної інформації? У мене ж така відповідальна робота! Хвилини вільної немає, щоб спокійно посидіти, я вже не кажу про те, щоб просто розслабитись! Це ж таке напруження! І вдома не краще: тільки приляжу на диван, щоб спокійно переглянути телепередачу, як дружина тут як тут: то у неї кран тече, то пилосмок зламався, то вікна вже третій рік не фарбовані, а я, виявляється, повинен знати усі тонкощі сантехніки, побутових приладів і малярства. Вона знає як зіпсувати мені настрій! Тільки розпочинається футбол, вона зі швидкістю спринтера на біговій доріжці починає долати відстань між кухнею і балконом щоразу мигаючи на екрані. Ну як тут можна насолодитися грою і отримати гарні враження?
Та попри всі мої невеселі думки святковий настрій починав потрошки оволодівати мною. Я, вийшовши на вулицю і вдихнувши повітря на повні груди, вже починав звикати до думки, що мені теж доветься прєднатися до гурту таких же нещасних метушливих створінь, і влаштувати мало не хрестовий похід по крамницях, які вже переповнені сотнями бажаючих придбати те ж саме, що і я. Ні, мені потрібно купити щось особливе. Ну хоч раз у рік. Вітрини звабливо виблискували всіма барвами палітри товарів, а я зрозумів, що уже зіштовхнувся з проблемою вибору. Що ж робити? Можна, приміром, подарувати пилосмок, не доведеться лагодити старий, а головне - моя дружина так здивується, що тиждень не буде розмовляти. Та тут є один серйозний недолік: куди тепер будуть діватися калоріїї, які успішно зникали, коли вона мало не щодня вибивала килими? Тоді цей подарунок виявиться точно невдалим… Ні, краще пошукаю жіночі прикраси. Нещодавно відкрився спеціалізований магазин… Прикраси… прикраси…Ой, ну не ялинка вона ж у мене! Та й, напевно, оті всі брязкальця створюють купу незручностей при митті посуду. Косметика…парфуми… капелюшки… у мене голова йшла обертом, але все, що потрапляло мені на очі і претендувало на звання подарунку, здавалося мені зовсім не тою особливою річчю, на полювання за якою я витратив мало не цілий день. Чим більше часу я витрачав на пошуки, тим більше схилявся до думки, що кращого подарунку, ніж букет весняних квітів просто не існує. Я протиснувся в чергу, зовсім не підозрюючи, що мені пощастить стати власником останнього, як потім виявилося, в цьому сезоні букету. Я стрімголов помчав на зупинку, щоб, бува, розлючені і обурені покупці не наздогнали і не відібрали мій скарб десь за рогом. Тролейбус був переповнений. Я мало не висів на огрядній тітонці зі скаженою зачіскою і намагався не звертати уваги, на те, що моя рука, яка впевнено трималася за букет, була затиснута в невідомому напрямку. Нарешті двері відчинилися, я вивільнив свою руку і поглянув на квіти. Вони нагадували абстрактну композицію у стилі модерну і ще мабуть якогось супер сучасного напрямку. Моїй дружині, як справжньому цінителю мистецтва, це повинно було невимовно сподобатись. І я не помилився. Відчинивши мені двері, вона стояла задоволена і усміхнена, а коли побачила мій подарунок, то у її очах я спочатку помітив легенький подив,а потім - грайливі іскорки щастя.
* * *
Хвилююча радість і задоволення від того, що рідна країна розірвала пута минулих невдач і потужно набирає обертів на світовій арені. Гордість за те, що ти є свідком подій історичного значення, що можеш не тільки вболівати за майбутнє, а й брати активну участь в його творенні. Такі думки переповнювали мільйони німців, коли падала Берлінська стіна, та мільйони українців, коли розірвалися кайдани рабства. Об'єднання Німеччини та проголошення Незалежності України є подіями настільки важливими, що просто було б неможливо стояти осторонь партнерства за умов, коли такі глобальні зміни породжують ряд проблем, які можна і треба подолати спільними зусиллями.
Як відомо, Німеччина була однією з перших, хто визнав незалежну Україну (17 січня 1992 року). Відтоді розвитку міждержавних відносин у різних сферах сприяли контакти на високому політичному рівні. Досить назвати офіційний візит Президента України Леоніда Кучми до Німеччини на початку липня 1995 року. Німецька преса відгукнулася на цю подію дуже активно. Вона нагадала читачам, що "дружба розпочалася 77 років тому з некоронованим монархом" (мається на увазі гетьман П. Скоропадський та його візит до кайзера Вільгельма II ). Йшлося також про Рапальську угоду, про зв'язки між Берліном і Харковом у двадцяті роки. Стараннями німецьких журналістів Україну було представлено в історичному контексті як країну з певними традиціями у сфері міжнародних відносин.
Проте, як це не прикро, Німеччина ще кілька років тому перебувала у стані поінформованості за деякими позиціями, як і за часів "холодної війни". Наприклад, аналізуючи кількість іммігрантів у вересні 1994 року, офіційний бюлетень управління преси та інформації федерального уряду Німеччини не розрізняє окремі країни СНД, а показує їх однією позицією - "колишній Радянський Союз".
Загалом кажучи, західні партнери оцінюють ситуацію в Україні досить об'єктивно. Зокрема, як німецькі політики і науковці, так і засоби масової інформації звертають увагу на те, що виборовши свій державний суверенітет, Україна все ще не здобула повної економічної незалежності. "Формально суверенна, але економічно піддається тиску", "сподівання на відродження України досі не виправдалися" - подібні висновки, на жаль, досить часто з'являються на сторінках авторитетних німецьких видань.
Німецька сторона простягає нам руку і у такій життєво важливій справі, як фінанси і банки. Уже відкрито в Києві представництва ряду провідних німецьких банків: "Дойче банк", " Дрезднер банк" та ін.
Треба зазначити, що німецькі партнери проявляють активність не тільки у матеріальній сфері. В Україні вже діють представництва трьох найбільших партійних фондів - Фонд Конрада Аденауера (Християнсько-демократичний союз), Фонд Фрідріха Еберта (Соціал-демократична партія Німеччини) і фонд Ганса Зайделя (Христмянсько-соціалістичний союз). Завдяки цим фондам зараз є можливою присутність різних кіл української громадськості у Німеччині та взагалі у Західній Європі.
Інститут Гете став важливою віхою у розвитку культурних відносин. Він не обмежується тільки викладанням німецької мови, а дедалі більше проявляє себе як активний центр пропаганди німецької культури з благодійним ухилом. Уже кілька років існує створена за ініціативою інституту асоціація германістів, яка охоплює переважно викладачів німецької мови.
Найбільшою подією минулого року, що захопила не лише Ганновер, а й цілий світ, стала виставка EКСПO 2000. "Житниця технологій майбутнього" - такий девіз обрала собі Україна на виставці. Підтвердженням цього служив виготовлений на машинобудівному заводі у Дніпропетровську червоний трактор. Хотілося б, щоб такий девіз дзвінко лунав упродовж всієї їсторїї розвитку україно-німецьких відносин, а показ трактора став алегоричним символом впровадження новітніх технологій. Адже які схожі наші проблеми, душі, прагнення. Нам під силу здійснювати космічні плани, досліджувати глибини океанів, розв'язувати побутові проблеми. Треба лише не втратити усі здобутки, що ми маємо, в дрібних непорозуміннях, тимчасових проблемах, і тоді "житниця технологій майбутнього" працюватиме на благо не лише двох народів, а й усього світу.
