Адреса: Рiвненська обл., м. Березне, вул. Миколи Буховича 12\3.
День народження: 5 листопада 1986 року
Освiта: Навчається у 10А класi Березнiвської гiмназiї.
Хоббi: Гра в шахи, плетiння з бiсеру, слухання музики (сучасна).
ТВОРЧА БIОГРАФIЯ.
2 клас - I мiсце в Рiвненському обласному конкурсi юних поетiв.
1996 р.- дипломант Всеукраїнського конкурсу дитячої та юнацької лiтературної творчостi "Слово многоцiнне"( 5 мiсце).
1997 р.- I мiсце в обласному конкурсi авторської спiваної поезiї та художнього читання.
З 1997 року по 2001 рiк щорiчно переможець в районному фестивалi власної дитячої поезiї "Провесiнь".
2000 р. - I мiсце на обласнiй олiмпiадi з української мови та лiтератури. 2000 р. - II мiсце на Всеукраїнському оглядi - конкурсi на кращий лiтературний твiр "Село моє, для мене ти єдине".
2000 р. - III мiсце на обласному етапi Мiжнародного конкурсу знавцiв української мови.
2001 р. - III мiсце на мiжнародному конкурсi - фестивалi дитячої та юнацької творчостi "Наша земля - Україна".
ОПУБЛIКОВАНI ТВОРИ. Систематичнi публiкацiї на сторiнках районної газети "Надслучанський вiсник".
Матерiали п'ятих учнiвських громадських читань "Я голосую за мир"
2001 р. Видавничий центр РЕГI.
"Сiльська школа" N 11 - 12 21 березня 2001 р.
"Дiти Землi" - твори учасникiв Всеукраїнського конкурсу "Село моє, для мене ти єдине". Київ. "Веселка". 2000 р.
Збiрка вiршiв "Сонячна веселка". Березне. 2000 р.
Плани на майбутнє.
Мрiє стати журналiстом. Виграти республiканську олiмпiаду з української лiтератури. Видати збiрку власних творiв.
ТВОРИ ЛАПАЦЬКОI ТЕТЯНИ.
Це не любов. Ми просто так йдемо
Адам i Єва серед джунглiв мiста
Ми, може, десь кохання знайдемо
Розсипане асфальтом, як намисто
Ми iдемо, а щось уже не так
Твоя рука i сiрий дощ без прогляду
Благає при стiнi грошей жебрак -
Любов в душi благає лише погляду.
А мiсто з нас смiється поверхами,
Зорить у очi дивними вiтринами
То що ж це врештi коїться iз нами,
Як дощ на тротуари плаче ринвами.
Бредем собi закоханi калюжами,
Поплакати ще трохи дощ молю ...
Любов мене усе-таки подужала,
I я тебе змокрiлого люблю.
ЛЮБОВ МАЛУШI.
Твоя рука, мов тiнь на руку ляже,
Змигне лампадка - древнi ходять душi...
Ти вже прадавнiй, мiй великий княже,
I час iз пам'ятi стира твою Малушу.
Iду у вiчнiсть спогадам кохання,
Якого не могло й не може бути
У пiсню переллю свої страждання,
Розлукою любов свою спокутує
А пiсня полетить за виднокраї,
Знайде тебе в походi серед степу,
На струнах степових ночей заграє
Сонату зорепадного вертепу.
Коли ж тобi теплом зiгрiє душу,
Хоч небо навпiл блискавкою колеться,
Згадай далеку ключницю Малушу,
Яка за тебе всiм богам помолиться.
ПРОЩАННЯ З ДОМIВКОЮ.
Нiч, коли не хочеться заснути -
Нiч прощання... Нi, не варто слiз.
За вiкном як, хочеться почути,
Гупають грушки через дедсiс.
Нiч у лапках розiтруть цикади
I закинуть в зоряну безмежнiсть
Зiр додолу скинуть мiрiади -
Ви даруйте їм необережнiсть.
Спить свiтанок в баштi iз лелеками,
Мiсяць серед ночi ставить кому
Спи i ти. Дорогами далекими
Їхати не хочеться iз дому.
Доля. I куди вiд неї дiнешся?
Поверне на всi лади i лади.
Спи... З цим мiстом ти iще зустрiнешся,
Щоб послухать сюркання цикади.
ЕТЮД ГРОЗИ.
Об землю злива б'ється беззупинно,
Розколе небо блискавичний нiмб.
Каштани склали пальцi триєдино
I хрестяться на небi веснянiм.
З асфальтiв сiрих розпашнiлий Квiтень
Зливає втому проливним дощем
I мимоволi розкриває квiти
При хатi, над калиновим кущем
Росте трава по мокрому роздоллi,
Шумлять дощi опiсля тихих зим,
Весна смички стирає конiфоллю,
Щоб нам серед грози зiграти грiм.
МОВI.
Ти - є! Ти - мова! Ти - жива!
Розлєшся джерелом криштальним,
Така знайома i нова,
Озвешся словом ти печальним.
Тебе хотiли так забудь,
Тебе приносили у жертву,
Та, щоби голос твiй почуть,
Тебе воскрешували з мертвих
I ти воскресла. По стернi
З моїм народом йшла до волi.
Щоб у щасливi. яснi днi
Наговоритися доволi
Наплакатись i наспiватись
Серед людей чужих й своїх
Щоб вдосталь вiршiв написатись
Не заборонених, нових
Ти все терпiла, ти страждала
Лиш для людей, а не для себе,
Мечi скувавши на орала,
Вони згадають i про тебе
I заклекочеш стоголосо
Воскресла, вiчна i нова,
I зiйдуть слiв дзвiнкi покоси,
Ти - є ! Ти - мова! Ти - жива!
ЛIТНIЙ ЕТЮД.
Зсипаю в море повiсть берегiв
Нехай поскаче жабкою камiнчик
Збираю в жменi курячих богiв
I їх складаю в квiточки за кiнчики.
Я загадаю тисячi бажань
Дарма, що камiнцiв - не бiльше трьох,
Бо он, на горизонтi сподiвань
Дiрявить всесвiт - мiй найбiльший бог.
МОВЧАННЯ.
Було нас двоє. I було мовчання
Велике i безмежне, наче море
Хто зна, а, може це - кохання,
Що першим болем нашi душi творить.
Ми поруч, а мiж нами - кiлометри.
Весняне небо ближче й те, нiж ти ...
Палає сонце - апельсин без цедри
I палить всi невидимi мости.
Я вiдчуваю подих твiй фiзично.
Мiж нами неперейдене мовчання.
Ти у менi навiки - генетично,
А це i називається Коханням!
ХУСТКИ БАБУСИНОГО ГОРИЩА.
Старе горище в бабусинiй хатi,
Як добра i давня казка.
Пилюка вкрила хустки строкатi -
У них перед часом - поразка.
Вони вже зовсiм нiкому не треба,
Бо їх вже нiхто не носить.
Вони чекають кусочкiв неба,
Що вiтер крiзь комин приносить.
Їм так цiкаво, що там надворi, -
Чи сонце ще свiтить ясно?
Це сотнi старих забутих iсторiй
Про все чудове i прекрасне.
Вони пам`ятають про давне кохання
Шовковi, пуховi i терновi
Вони - мов на давнiх стежках чекання
Забутi i вже не новi.
ЗИМА.
Вуглинкою на бiлiм полотнi
Зима малює контури будинкiв
Бурульки, наче капельки пiтнi,
Аж виступають на слiдах вуглинки.
Мороз малює на своїх шибках
Мозаїки до болю мерзлих квiтiв,
I березень iз сонцем на руках
Приносить нам бажання полюбити.
Пусти, зимо-морознице, морози,
Вже птахи, чуєш, будяться зi сну,
I провесiнь в замерзлих верболозах
Нам котиком малює вже весну.
* * *
Ти зi мною сонцем подiлився,
Ти зiгрiв для мене все навкруг,
Трунки ти з моїх очей напився,
Я для тебе вже не просто друг
I для тебе все уже не просто...
Тихим болем повнi лiтнi ночi,
I до тебе сни приходять в гостi -
Ти дививсь в мої зеленi очi
У менi озвався голос древнiх -
Повна я язичницької кровi -
I вiд предкiв у мене, напевне,
Очi, повнi дивної любовi
Я дивлюсь тобi прямiсiнько у душу,
Я тебе виповню собою,
Та на мить закрити очi мушу -
Не люблю фортецi брать без бою
Я вдягаю чорнi окуляри,
Хоч люблю тебе, немов заклята,
Я боюся, щоб в зеленi чари
Часом твої чари не ввiбрати
Ти зi мною сонцем подiлився,
Я з тобою - зорями ночей
Ти, майбуть, навiки задивився
У зелений вир моїх очей.
Адреса: Рiвненська обл., м. Березне, вул. Миколи Буховича 12\3.
