* * *
|
Ти мені потрібен, як всім квітам сонце,
Як потрібен дощик молодій траві,
Ти мені потрібен, як уся любов ця,
Як потрібні небо птахи у горі.
Ти мені потрібен, як роси краплини,
Що вкривають Землю рано на зорі
| Ти мені потрібен, як малій дитині
Треба мама й тато - дорогі батьки
Ти мені потрібен, як деревам листя,
Що вкриває тінню клаптики Землі.
Ти мені потрібен лиш один дивися -
Ти один потрібен назавжди мені
26. 10. 2000
|
* * * |
Твій ангел
я тебе оберігаю
промінцями сонця,
що пробилися крізь хмарини
у твоє віконце.
Я НЕСУ ТОБІ У СЕРЦЕ РАДІСТЬ
і надію;
сяду тихо на долоньці і
і про тебе мрію
Ти всміхнешся - я з тобою,
посумуємо разом
| ТИ ОБРАЗИШСЯ НА МЕНЕ Й
вибачиш одразу
А ВНОЧІ, КОЛИ ЗАСНЕШ ТИ
зіркою ясною
ПРИЛЕЧУ ДО ТЕБЕ З НЕБА
сяду над тобою
ЗБЕРІГАТИМУ ТВІЙ СОН Я
до самого ранку
А як сонечко засяє -
зникну на світанку.
22. 02. 2001
|
|
Сповідь.
Над свічкою мовчки стою
Стою і мовчу, сповідаюся
Чи свічці кажу, чи кому
Стою, і в гріхах своїх каюся
Багато згрішила чи ні
Мені про це ще не судити
І світиться свічка в вікні
Як правда згоряє на світі.
|
|
* * * |
Заснула я і опинилась
В палаці, наче я царівна
Навколо мене слуг багато
А мені хочеться літати
І вередлива ж я на вдачу
Коли захочу тоді плачу
Захочу серед літа криги
| То все зробіть, аби була
А взимку хочу бач підсніжник
Й щоб завірюха не гула
Я хочу спать й непрокидаться
І жить в казковім місті мрій
Щоб тут блукати і навчаться
Й папірусу списать сувій
|
* * * |
Люблю дивитись я на небо
Коли на ньому зорі є
І бачити усі планети
І думати про щось своє
Там в небі спутники літають
Й дослідники шукають зір
| І космонавти щастя мають
Куди хотів, туди й летів.
Там в недрах всіх галактик світу
Багато сонць напевно є
І є життя на тих планетах
На Марсі, Снігерс й Мілківей.
|
* * * |
Чорна ніч у всім селі
Соловей спить на гіллі
Пахне житом запашним
Й сіном пахне польовим
Десь собака ще гарчить
А господар в хаті спить
Над селом світили зорі
Зорі чисті, неозорі
| Місяць теж світив ясний
Наче це все день не ніч.
Біля ставу все русалки
І співають наші мавки
З квіточок вінки плетуть
Й в море з ними попливуть…
Чорна ніч у всім селі…
|
* * * |
Не чути нам, як падають десь зорі
Вони летять до нас віками
Із далека вони здаються нам прозорі
Такими легкими прозорими зірками
Там в глибині великого простору
У космосі де холодно занадто
Там у майбутньому збудують космодроми
І із Землі усі почнуть злітати
| Усі побачать зорі й метеори
Багато кращих там світів
Цей космос, як велике море
Але його ніхто не переплив
І пливши морем нескінченним
Досягнеш справжніх берегів
Й Земля буде здаватись нам нікчемним
Одна з занедбаних людських світів.
|
|
* * *
Упав листочок осені
Та я його зловлю
І нам здається досить вже
Казати - я люблю!
Раніше не хотіла я,
Щоб ми були чужі
Та обірвали крила нам
Кохання вороги.
|
|
Підсніжник. |
У лісі на галяві
Підсніжник народився
І ніжними очима
На світ цей подивився
Й відразу ж він скривився
- І це для чого сюди я народивсь?
- Щоб пелюстки зірвали
| Й пагінчики зламали?
Обурений усім, він потім роздививсь
І визнав знов, що помиливсь
- Та все таки чудово, що я тут народивсь
Бо без мого приходу цей світ би став сумний.
Але він ще не відає підсніжничок малий
Що без його появи, ми б без весни жили.
|
* * * |
Осінній день дощем нас поливає
А сонце десь з занеба краю
Сміється з нас,
І виставляє
Осінній промінь на показ
А листя падає додолу
І виросте тепер не скоро
А дощ все ллє і ллє і ллє
І наче каже:
| - Це моє
- Тепер моя пора настала
- Й своєї втіхи не віддам
І скрізь усе похмурим стало,
А дощ сміється без угаву
А листя сумно шелестить
Й усе летить кудись летить
Осінній день дощем нас поливає
А сонце наніч промінці ховає.
|
* * * |
Осіннє листя падає,
У небо кличуть журавлі.
Я знов сама, і знов не знаю,
Чого так хочеться мені
Можливо хочу відлетіти
У ті краї, де солов'ї
Летять, щоб з ними порадіти,
А чи поплакати вві сні
Затягне небо хмара сіра,
На річку спуститься туман.
| І вже земля мені не мила
Мої слова, це все обман.
Я хочу правди , правди хочу!
Її порадьте, де знайти?
Та в осені криваві очі:
Крізь себе їх не пропусти
Туман розсіється над лугом
І всі забудуть про туман
Він був мені найкращим слугом
Залишився лиш мій обман.
2.11.1999
|
Правда. |
Я хочу від долі лиш правди
Лиш правдою в світі живу
Закована правда в кайдани
Без неї мабуть я помру
Чекаю від долі лиш правди
Життя все у правді горю
Без неї ми всі у кайданах
Горим у вогні без вогню
| Життя все шукаємо правди
І з чортом говорим не раз
Без неї живемо на світі
Хоч правда полює на нас
Та скільки б її не шукали
І все ж ми б її не знайшли,
Бо стільки від неї втікали,
Що сором палає в душі.
2.11.1999
|
* * * |
І ще одна осінь.
Нас покидає осінь назавжди
Іще одна чудова осінь
Вона краплиною дощу стрелить летить
У вирій разом з стоголосим.
Ця мить була і більш нема
І більш ніколи вже не буде
| Ця мить - серпанковий туман
Туман, якого незабудем.
Ця осінь лиш одна із тих
Які були, які ще будуть.
Опав останній жовтий лист
Й червоний - осені слідок
Сніжинки упадуть на міст
Нема вже осені, замерз каток.
2.11.1999
|
* * * |
Мій друг туман
Розвіє сумнів
Це все обман
Ти сам придумав
Ту казку про щасливий рай,
Й про злагоду у домі
Цього немає так і знай
Незоране те поле
| Не саджені дерева в лісі
Не вмиє їх сльоза дощу
Вона десь капотить по стрісі
Впаде розтанувши в кущі
І знов розстелиться туман,
Вбранням для королеви
Туман - мій друг і друг - обман
Сльоза його сталева.
2.11.1999
|
* * * |
У вікна б'ється дощ,
Неначе дзвін намиста
Він стукотить у шибку
Краплини дуже чисті,
Немовби діаманти з білого кришталю
Накриє знову землю і
Знову заспіває
Цей дощ мій друг і порадник
| У сонячнім промінні
Він падає нещадно
На душі скам'янілі
Мій дощ розтопить зло все,
Як сніг різкий, холодний
І упадуть краплини
На світ старий, нелюдний.
3.11.1999
|
|
* * *
Я йду по засніжених схилах
Здувають мене всі вітри
Неначе по злісних могилах.
Я знову сама, а де ти?
26.01.2000
|
|
* * * |
Я подарую смуток ночей
Залишаю тебе назавжди
Я знаю біль твоїх очей
Когось чекай мене - не жди
Ти сидиш у кімнаті своїй
Залишив за дверима весь світ
| Ти сидиш, ти один поміж книг
Не чекаєш ні мук ти , ні бід
Ти заплутавсь у плід свій нічний
І не знаєш, чого ще чекать
Знаєш лиш. Що тепер ти нічий
І нема чого більше сказать.
14.03.2000
|
|
* * *
Твоя загадкова холодність
Знову мене обійма
Твоя старомодна не модність
Котру ти колись не спіймав
Це все так на тебе не схоже
Тебе з цим ніяк не зрівнять
І ти - мовчазний перехожий,
Який так хотів полохать.
17.04.2000
|
|
|
* * *
Чашка чаю на столі
Крісло і вікно
Ти сидиш у тишині
Все вже все одно
Хто комусь колись сказав
Гарячі слова
Все одно замерзло все -
Холодна зима
Чашка чаю на столі
Крісло і вікно
Я сиджу у тишині
Мені все одно
3.03.2001
|
|
* * * |
За вікнами дощ - в кімнаті порожньо
Сиджу і мовчу сама в тишині
За вікнами дощ - іде подорожній
А потім зникає у дощовій млі
Ховається в краплі великі порожні
Зникає за рогом назавжди в пітьмі
І знову погано стає і тривожно
І якось самотньо знов стало мені
А краплі все б'ються по сірій грязюці
І падають тануть навіки в думках
| Здається - все місто у липкій пилюці,
Здається , що місто охоплює страх
А може не страх, а лиш здичавіле
Бридке і погане - коротке життя
І все що було під ногами - те біле
Вертається знов у страшне забуття…
За вікнами дощ - в кімнаті порожньо
Сиджу і мовчу сама в тишині
Вертається мій сумний подорожній
А потім - зникає у чорній пітьмі.
4.03.2001
|
|
* * *
І місяць не світить і сонця нема,
То значить живемо на світі дарма
З землі ми узяті і в землю підем
Не всі ми прокляті, хтось піде в Едем.
Яка нам різниця, вже там розберуть
Подумають, скажуть - відправлять у путь,
Якщо не забудуть, то карту дадуть
Не всі ми прокляті, не всі і помруть
Комусь пощастить - у Рай, той піде
Когось по неволі і Пекло знайде.
5.03.2001
|
