Замріяні деснянські далі,
Клепання на зорі коси,
Дитячі радощі й печалі,
Світ непорушної краси.
Все це зринає мимоволі:
І луг, і річка, й сіножать,
Коли у хаті, чи у школі
Книжки довженкові лежать.
О, батьку наш, великий друже,
Ти працю нас навчив любить
І бачить зорі…у калюжі,
І правдою людською жить.
Ми заповідь твою врочисту
Носити будем все життя,
Немов Десна у воду чисту,
Веди в стежину майбуття.
"Життя коротке. Поспішайте
Добро творити на землі".
У світ Довженка завітайте,
У "Повість полум'яних літ".
Нехай іще раз перед нами,
Немов в легенду вороття
Відважний Кармелюк постане
І його воля до життя.
* * * * *
Поглянь у небо! Бачиш зорепад?
Як хороше на відблиски дивитись…
Чому у нас усе не йде на лад,
Чому не можем в щасті загубитись.
Поглянь тепер. З'явивсь Чумацький шлях.
Ступає в небі дивними слідами.
А я розраду бачу у піснях,
Що так болять пророчими словами.
Було б так любо бачити зірки,
Осіннім вечором тепло їх відчувати.
Та все не так, як хочеться в житті,
І що було, не треба забувати.
Т. Г. ШЕВЧЕНКУ
Задумано дивлюся в твої очі
І бачу шлях, поораний ущент.
І ніби чую шелест слів пророчих,
Овіяних і вітром, і дощем.
Який могутній дух і сила слова
Поєднані у погляді твоїм,
Тому що це творінь ясних основа,
Великих дум і заповітних мрій.
Шануєм пам'ять ми твою, Тарасе.
Ввійшов ти в кожне серце, в кожен дім.
Народу нашого свята окраса,
Ми будем жити помислом твоїм.
Бо це життя. Хіба воно складеться
Без матері і рідної землі,
Без струн тонких уразливого серця
Кобзаря нашого - прабатька поколінь.
Ми до Тараса йдемо на пораду,
Схиляємось і журно мовчимо,
Бо лиш серця зуміють щиру правду
Промовить там, де слову не дано.
Летять, неначе спогади у вічність,
Рядки, які не знають забуття.
В них поєднались слава і трагічність
Великого і мудрого життя.
