Навчаюсь в Костопільській гуманітарній гімназії з поглибленим вивченням іноземних мов в 11 - му класі.
Почала писати вірші у шестирічному віці, а зараз мені більше імпонують проза та драматургія. У своїх творах прагну зобразити життя сучасної молоді, її проблеми. Твори: драма "Життя після смерті"(2001 р.), драма "Не питайте мене ні, про що", повість "Ти у мене єдина", цикл віршів "Зимові мотиви", "Біла ворона".
В 2000 р. зайняла ІІ місце у І турі Всеукраїнського конкурсу драматичних творів "Віримо" за п'єсу "Не питайте мене ні про що".
У майбутньому мрію стати професійним юристом - міжнародником, у вільний час займатися написанням поетичних і прозових творів.
Суд
Никто не снимет со дверей затвора,
И пол не скрипнет в комнате моей.
Вчера был суд, теперь жду приговора,
Как ждут грозу во время летних дней.
Судьей был мир, он, раньше безразличный
Сегодня зол был, и смотрел в упор.
Ему известно было то отлично,
Что мне плевать на этот приговор.
Присяжные - все давние обиды
Прекрасно зная, что хоть суд смешон
Так лицемерили, шептались с умным видом
И состраданья каждый был лишен.
Судьба - палач кинжал вложила в руку,
Сказала оглянувшись словно вор:
- Осталось мало, сократишь ты муку
Ведь утром зачитают приговор.
И вот я жду, меня вы погубили,
О милости же не прошу вас я
И хоть нечестно вы меня судили,
На небесах лишь Бог один судья.
* * *
На вільне і широкеє привілля
Дивлюсь крізь загратоване вікно,
Якщо моє кохання - божевілля,
То я вже не при розумі давно.
Ось рік уже не маю я спокою,
Лиш в сутінках без ночі і без дня
Повільно божеволію тобою,
Біль мучить моє серце, мов терня.
І в мозку снують думи, як гадюки,
І душу чорний сповиває жах,
Тоді безсило опускаю руки,
Та світиться лиш ненависть в очах.
Але удень, коли затихнуть болі,
Коли припине закипати кров,
Я дякую мільйони разів долі
За божевільну і палку любов.
Зникає враз мелодія журлива,
Згасає світло мого болю свіч,
Мені здається, ніби я щаслива,
Та незабаром знову прийде ніч...
Не знаю я, за що себе караю,
Не можу зрозуміти до пуття,
Я не живу, але й не помираю,
Шалене існування без життя.
Ода мові
Ти мій скарб, і мій друг,
Голос твій із століть розливається гомоном грому,
Непоборний твій дух твердо й міцно стоїть
Непідвладний нічому й нікому.
Що тобі не зроби - сяєш світлим вогнем,
Що не гасне в недолі години
І в хвилину журби, й світлим радісним днем
Звеселяєш ти серце людини.
Як святії слова, повстає із руїн
Твоя ніжність жива, кольорова,
Будеш завжди жива ти у серці моїм,
Моя рідна, коханая мова!
